Закон про амністію, колаборантів, воєнних злочинців: у чому різниця?
Електронна петиція з пропозицією до Володимира Зеленського розробити проєкт закону про колабораціонізм набрала необхідні для розгляду 25 тисяч голосів. Її автор Станіслав Ляшенко пропонує закріпити в законі поняття «колаборант» та «пособник окупантів».
Але ж... це уже було, хіба ні? Ми уже сім років чуємо від експертів та політиків то про колаборантів, то про воєнних злочинців, то про амністію – якщо це все потрібно Україні, то чому досі не ухвалене? Це взагалі різні закони, чи один? Усе розмови, чи щось є на папері? Радіо Донбас.Реалії пояснює якнайпростіше.
(І так, це три різні закони)
Про колаборантів
Загальна філософія. Міністр внутрішніх справ Арен Аваков у 2017 році заявив про потребу ухвалити закон про колаборантів: тоді він сказав, що головний критерій покарання – «кров та життя українських солдатів на руках». Проте, це не зовсім так. Кров на руках – кримінальний злочин, який і так існує в українському Кримінальному кодексі. Поняття ж колаборантів – нове для правового поля України, адже до війни в ньому просто не існувало потреби. Поняття «колаборант» вводиться для тих, хто сприяв окупаційним силам – і можливо, те, що він робив, важко кваліфікувати за існуючими кримінальними статтями – але допускати таку людину до державного управління ризиковано. Як правило, ідеться про заборону обіймати посади в органах влади на певний термін.
Що на папері. За сім років було два проєкти такого закону.
Проєкт закону про заборону колабораціонізму (6170) – подала до Верховної Ради група депутатів на чолі з Ігорем Лапіним (Народний фронт) у 2017 році. У 2019 проект був відкликаний.
Проєкт закону про захист української державності від проявів колабораціонізму (7425) – подала група розробників на чолі з активістом Віталієм Овчаренком тюристкою Іриною Лоюк, також у 2017, і він так само був відкликаний у 2019-му.
Петро Порошенко, будучи президентом, анонсував подібний законопроєкт у 2018-му, але цей варіант не з'явився.
Експерти говорили як про плюси, так і про ризики для прав людини цих законопроєктів. Наприклад, проєкт Лоюк-Овчаренка пропонував обмеження на зайняття посад у 25 років. Критерій «колаборанта» – він обіймав посади в органах окупаційної адміністрації, організовував псевдореферендум, брав участь у бойових діях (без убивств і пограбувань – бо це уже кримінал), або робив інформаційні кампанії проти української державності.
«Просто пробачити людей за окупаційне сприяння теж не можна, тому що це веде до відчуття безкарності. Тому, використовуючи іноземну практику, ми вирішили, що найкращим способом буде введення адміністративних обмежень. Для того, щоб захистити державність України від людей, які проявили до неї нелояльність», – пояснювала Ірина Лоюк. За її словами, питання до людини мають виникати у момент, коли вона претенує на державну посаду: тобто перевіряти всіх підряд немає потреби (цим противники закону і лякали).
Сьогодні, у 2020-му, Арсен Аваков знову нагадує, що такий закон потрібно ухвалити. Але як такого проєкту ще немає. Його ухвалення кілька разів вимагали на мітингах під Офісом президента, а тепер от – за допомогою петиції. Зараз проєкт закону розробляє Міністерство з питань тимчасово окупованих територій у пакеті перехідного правосуддя.
Тож важливо розуміти: якщо такий закон ухвалять, кримінальні злочини залишаться у Кримінальному кодексі, де вони й були, але з'являться адміністративні обмеження за дії, котрі раніше просто були неактуальні для українських реалій.
Про амністію
Загальна філософія. Її корені – в мінському процесі. Тому що це єдиний із законів, який прямо вимагається Мінськими угодами. «Там є пункт про заборону переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей». Далі починається вільне трактування сторонами конфлікту, під час якого Росія зазвичай має на увазі звільнення від відповідальності усіх бойовиків, а Україна – тих, хто не вбивав, не катував, не брав до рук зброю, не вчиняв іншого насильства.
Одна з останніх заяв з цього приводу належить голові української делегації у ТКГ Леоніду Кравчуку: «Не можна амністувати військових злочинців або тих, хто ґвалтував, мордував людей тощо. Але це треба зробити, по-перше, на основі закону, і, по-друге, враховуючи ситуації та думки тих людей, які там живуть. Я переконаний, що ці люди найкраще знають, хто що робив і чому робив у тих непростих умовах», – заявив Кравчук.
Що на папері. Попередній проєкт закону про амністію («недопущення переслідування») був поданий до Верховної Ради ще у 2014 році та був проголосований, але ні підпису, ні вето президента так і не отримав. За ним, усі бойовики звільнялися від кримінальної відповідальності за умови, що вони протягом місяця з моменту набрання чинності законом звільнили або не утримують заручників, добровільно здали зброю та вибухівку, не займають адміністративні та інші будівлі, не блокують органи державної влади та організації. Проти них мали бути закриті всі кримінальні справи, скасовані адміністративні штрафи. Але було зазначено, що дія закону не поширюватиметься на тих, хто скоїв важкі злочини.
Зараз Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій розробляє новий закон – знову ж, у пакеті перехідного правосуддя. Віцепрем'єр-міністр Олексій Рєзніков зазначив, що проєкт розробляють у його міністерстві і планують подати о парламенту взимку-навесні 2021-го.
Відповідно до позиції української делегації у контактній групі, закон про амністію буде прийнятий Верховною Радою після повернення контролю над кордоном і місцевих виборів в ОРДЛО. Для визначення тих, хто підпадає під амністію, Кравчук допустив створення спеціальних комісій за участі місцевої влади.
Про воєнних злочинців
Що на папері. З трьох, про які ми говоримо, лише цей законопроєкт є не ідеєю, а реально існуючим документом. Він навіть уже ухвалений у першому читанні (у вересні 2020 року). Проєкт називається «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права» (№2689).
Загальна філософія. Законом вносяться зміни до Кримінального кодексу України – так, щоб там був виписаний склад воєнного злочину. Бо зараз такої категорії у законодавстві України немає. І тоді національне слідство і суд зможуть розслідувати воєнні злочини та, відповідно, засуджувати за них.
«Він приводить норми права до, так би мовити, «норми життя» в якій опинилися люди під час війни. Ми стали свідками масових викрадень, тортур людей на «підвалах», використання населення в якості живого щита, і багатьох інших жахливих речей за які, до сих пір, не було належної відповідальності», – пояснює голова Центру громадських свобод Олександра Матвійчук.
Цей закон також виведе з-під можливої амністії воєнних злочинців: адже, як би Україна не прописала в майбутньому закон про амністію – за міжнародним правом, амністувати за злочини проти людяності не можна.
Більше пояснень юристки:
Періодично громадські діячі, юристи, політики й митці, причетні до подій на Донбасі, збираються на флешмоби під Верховною Радою з вимогою якомога швидшого ухвалення закону про воєнні злочини в цілому. Серед них, наприклад, є художник Сергій Захаров, який пройшов полон угруповання ДНР на самому початку війни. До акцій долучаються колишні полонені, які, виходячи на волу за обмінами, розповідають про страшні катування у полоні російських гібридних сил.
По материалам: https://www.radiosvoboda.org/a/30966687.html